Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

– Що есте за люде? Де ідете? Чого і по що?

А вони рекли йому:

– Ідемо, пане, до святого Антонія сповідатися.

А він ся почав сміяти з них і лаяти їх і святого Антонія.

А коли прийшла ніч, то він увидів уві сні пекельнії муки, до котрих-то мук чорнії муринове волокли його і хотіли його там уверечи.

Тут прийшов святий Антоній і рек йому:

– Єсли би-сь ся сповідав і християнської віри не хулив, я би тебе оборонив од тих муринів.

І він обіцяв тото вчинити. Тоді святий Антоній осінив муринів хрестом святим, а вони щезли, яко дим. Жовнір ся пробудив од сна і у страху був; а, діждавши світа, осідлав коня, і, не повіда-ючи нікому нич, поїхав до святого Антонія. А так поїхав, же не знали ані пані його, ані жадний челядник його. І прийшовши до святого Антонія, почав ся сповідати по правді з усіх гріхів своїх. І тото повів, як видів муки пекельнії, і як його муринове волокли там, і як його святий Антоній вирятував од тих муринів страшних.

Почувши то, святий Антоній почудувався і прославив Господа Бога, що провадить грішних на покаяніє, і поучив жовніра страху Божого.

Тоді став його жовнір молити, аби йому дав покуту якую. А святий Антоній рече йому:

– Єст, пане, у твоїм місті єдина церков залишена, которая стоїть біля воріт перед містом. А ти переночуй в ній сю ніч. І таку ті даю покуту за все.

А оний пан обіцяв то так учинити: переночувати у тій пустій церкві. І, поклонившися святому Антонію, узявши благосло-веніє, поїхав додому.

А вже ся було примеркло. І приїхав до тої церкви пустої. Ніхто його не видів. Прив'язав коня коло дверей. А сам, увійшовши у церкву, затворившися, прикляк на коліна і проти царських воріт став ся Богу молити со слізьми за гріхи своя.

А коли було опівночі, позавидів диявол, іж то його чоловік удався на покуту. І, хотячи його звідти вигнати й з дороги доброї збити, учинився хлопцем панським і, прийшовши к ньому, став говорити:

– О пане, добродію мій! Що ту чиниш? А то ми і пані твоя цілий день тебе шукали і не могли-сьмо тя знайти. Устань, твоя милість, іди до замку. А коня твойого вовки із'їли.

Відрік йому жовнір:

– Скурвий сине! Перестань, хлопче, не волай, би тя забито. Нехай кінь гине, а в мене еще суть коні. А ти собі іди там преч од мене до дябла. А я відсіль не піду, бо мі то дано за покуту.

І перехрестився хрестом. А диявол пропав од нього. А жовнір молився Богу прилежно.

Мислив диявол, що би чинити? Прийшов со іншими дияволами вомісто кметів (в образі слуг). Прийшовши к ньому, стали говорити:

– О пане наш, що тут чиниш? А то ся місто імило і горить моцно (в місті зчинилась пожежа), і близько замку юж, і на замок огень мече. Може і церков тота ся імити.

А він їм рек:

– Ідіте, хлопи, гоніте людей, і гасіте місто, і замку стережіте, як вам голови милі. А я відсіль тепер не пойду, бо то мі дано за покуту.

І перехрестився. А біси пропали.

Став диявол мислити, що би з ним чинити. І, учинившися єдним полозом великим, виліз з єдного кута церковного і пустив зо рта свойого огень. І прийшовши близь против нього, почне на нього огнем сапати, страшно сичати, свистати, хотячи його вигнати вон з церкви.

А жовнір і на того нич не гадав. І стане говорити:

– Вижу я, дияволе, же ти диявол. А і ти відсіль не вистрашиш мя, бо то мі дано за покуту.

І верг на нього хрест, а диявол пропав од нього. А він ся моцно молить Богу.

По тім дияволи учинили огень около церкви, чисто запалили церков, а самі почали кричати, рекучи:

– Пане, пане! Що ти ся стало? Ото юж церков горить! Утікай борзо, бо згориш, бо сам себе погубиш.

А він одповідав:

– Дайте мі спокій, хлопи, би вас забито. Я відсіль не піду, хочай і згорю на Божій дорозі, бо то мі дано за покуту. А ви чим борше гасіте!

І перехрестився. А дияволи пропали і умовкли. І стало тихо.

Мислив диявол, що би еще учинити. Учинившися попом, почав звонити, а по тім увійшов у церков, запалив свічі, став співати, читати; а по тім, приступивши до жовніра, рече:

– А ти, ляше, чого ти ту стоїш? Бо ти ся із віри нашої християнської наругаєш! Іди собі преч з церкви до свойого костьола!

А жовнір рече:

– Єсли би ти був піп правдивий, то ти би мя не проганяв з церкви од молитов, але еще би мя благословив і покріпив. А з того вім, іж ти єст чорт, не піп. А я відсіль до самого світа не піду, бо то мі дано за покуту.

І перехрестився хрестом сам, а по тім верг хрест на того попа і рек:

– Во ім'я отця, і сина, і святаго духа! А ти, попе, ірци: «Амінь, а дияволові нехай буде у зуби гарячий камінь».

Скоро то рек, а диявол пропав, і свічі загасли. А жовнір похвалив Бога і познав, іж то все диявольськоє прохирство. Укріпився Богом святим моцно.

Єще ся диявол учинив єдним гайдуком і, прийшовши, свічею стане перед ним і почне йому говорити:

– О пане наш! Що ті ся стало, що ту чиниш у тій пустій церкві? А тото не знаєш, іж то твоя пані сестра умерла? Іди ти борзо до дому!

А він його пофукав і залаяв, рекучи:

– Злий чоловіче! Іди собі до диявола! Єсли моя пані сестра умерла, вольно то Пану Богу. Я її не оживлю. Я відсіль до світа не піду, бо мі то дано за покуту.

І перехрестив його хрестом. А диявол щез.

Був теж диявол у великім клопоті по нім і не промислив, що єще на нього за спокуси вистроїти мав. Учинився панею його і узяв на руки цеглу вмісто дитяти і, прийшовши, свічею став перед нього. Почне з плачем говорити, рекучи:

– Боже тя побий, злий чоловіче! Що ті ся стало? Подобно ти ошалів. Чого ту ночуєш і що